#Нiколизнову

 

Що означає червоний мак і чому саме він став символом жертв війни в Україні

Червоний мак, як символ

Червоний мак  — символ пам’яті жертв Першої світової війни, а згодом — жертв усіх військових та цивільних збройних конфліктів, починаючи із 1914 року.

Червоний мак вперше використано в Україні на заходах, приурочених до річниці завершення Другої світової війни у 2014 році.

Дизайн українського червоного маку розроблено за сприяння Українського інституту національної пам’яті та Національної телекомпанії України; автором символу є харківський дизайнер Сергій Мішакін.

Графічне зображення є своєрідною алюзією: з одного боку воно уособлює квітку маку, з іншого — кривавий слід від кулі. Поруч з квіткою зазвичай розміщено дати початку і закінчення Другої світової війни (1939 та1945) та гасло «Ніколи знову».

У березні 2015 року указом Президента України запроваджено День пам’яті та примирення, який відзначається 8 травня. Цей день, а також 9 травня 2015 року, коли відзначатиметься 70-річчя перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, квітка червоного «маку пам’яті» використовуватиметься з гаслом «Пам’ятаємо, перемагаємо».

Червоні маки, роки 1945-2015 та гасло «Пам’ятаємо, перемагаємо» розміщені також на аверсі ювілейної медалі «70 років Перемоги над нацизмом», заснованої Президентом України 29 квітня 2015 року.

Використання квітки маку як символу пам’яті у світі інспіроване віршем канадського військового лікаря Джона Мак-Крея «У полі Фландрії» (1915), що починається словами: «У полі Фландрії поміж хрестами / Гойдає вітер мак рядами, / Щоб знали місце, де ми є…» (англ. “In Flanders fields the poppies blow / Between the crosses, row on row / That mark our place …”.

Був уперше використаний Американським легіоном для вшанування пам’яті американських солдатів, що полягли під час Першої світової війни. Символ поширений у Західній Європі (особливо у Великій Британії), Північній Америці та Австралії.

Ідея використовувати червоний мак як символ пам’яті належить Моїні Майкл, викладачці Університету Джорджії, Сполучені Штати. У листопаді 1918 року під враженням від поеми Маккрея вона написала власний вірш «Ми збережемо Віру» (англ. “We Shall Keep the Faith”), де заприсяглася завжди носити червоний мак у пам’ять за загиблими.

Після 1918 року Моїна Майкл займалася фінансовою підтримкою недієздатних ветеранів війни. Для того, щоб зібрати необхідні кошти, Майкл запропонувала продавати штучні маки із шовку.

Червоний мак в моді та міфології

Сукні та вишиванки з маками сьогодні дуже популярні серед жінок. Деякі навідріз відмовляються носити одяг з геометричним орнаментом, віддаючи перевагу виключно вишивці гладдю, у тому числі і макам. А чи замислювалися ви коли-небудь, що символізують ці квіти? Адже наші предки ніколи нічого не вишивали на одязі просто так.

Кожен орнамент або квітка мали глибоке символічне значення. Сьогодні поговоримо про червоні маки, що прикрашають дитячі та жіночі вишиванки.

Перш ніж перейти до символічного значенню маків в Україні, давайте поговоримо про те, що означала ця квітка в різний час у різних народів світу.

Стародавній Єгипет

Макову квітку єгиптяни сприймали як символ жіночої молодості та краси. Столиця Верхнього Єгипту – Фіви – була щільно засіяна маковими полями. Цю квітку також використовували в медицині: настойку з квітів давали пити хворим, щоб зняти запалення, і дітям, щоб ті перестали плакати. У гробниці фараонів обов’язково клали величезні оберемки свіжозірваних маків – єгиптяни вірили, що в потойбічному світі воскреслий отримає вічну молодість і красу.

Античність

У Стародавній Греції та Римі було дуже багато міфів, пов’язаних з маками. Найромантичнішим з усіх є міф про те, що римська богиня любові Венера, дізнавшись про смерть свого коханого Адоніса, проплакала кілька днів і ночей поспіль. Кожна її сльозинка, що падала на землю, розцвітала у вигляді макової квітки. Саме з тих пір макові листочки опадають так само легко, як і жіночі сльози.

Греки ототожнювали маки з богом сну Гіпносом. Його уявляли молодим юнаком з маковим вінком на голові, який літає по всьому світу і розливає на землю снодійне зілля. Стародавні греки, на відміну від єгиптян, вже знали про наркотичну дію макових зерен.

Мак вважався символом родючості. До статуї богині Гери молодята приносили макові головки, просячи таким чином поповнення в сімействі. Давньогрецький поет Гомер вперше порівняв цвітіння маків із загиблими на полі воїнами.

Схід

Буддисти вважали, що макова голівка розцвіла після того, як торкнулися землі вії пророка Будди, який засинає. У Персії ця квітка вважався символом радості і любові, а польовий мак – пристрасного бажання, інтимному зв’язку і плотських утіх. Китайці ототожнювали мак з успіхом, відпочинком, усамітненістю.

Пізніше ці квіти стали символом продажних жінок і публічних будинків. На початку 2000-х років одному з українських танцювальних колективів, що виступали у Китаї з гастролями, довелося змінити назву з “Червоний мак” на “Червона квітка”, щоб уникнути двозначності. А після двох “опіумних війн” у Країні Вранішнього Сонця мак і зовсім став асоціюватися зі злом, агресією і смертю.

Середньовіччя

Християни проголосили мак символом наближення Страшного Суду і нагадуванням про страждання Ісуса Христа. У Свято Сходження Святого Духа церкви прикрашалися маковими квітами. Лікар і ботанік Якоб Теодорус в 16 столітті опублікував трактат “Сік макового насіння”, в якому попереджав про небезпеку вживання макових зерен.

Новий час

Після Першої світової війни маки стали символічно вважати кров’ю солдатів, загиблих на полі бою. Після поховання убитих у Фландрії, кілька років пустинні поля зацвіли сотнями тисяч червоних маків. Сьогодні в усьому світі мак вважається символом пам’яті про загиблих солдатів у часи Першої та Другої світової війни.

Символіка маків в Україні

У наших предків було дві улюблені рослини – калина і мак. Українці пов’язували значення маку з молодістю і красою. Якщо квіти калини вишивали на сорочках для старших жінок, то маками прикрашали вишиванки незаміжніх дівчат. Мак також вважався символом роду, так як в його голівці поміщається сімсот, сімсот дві або сімсот три зернини. Саме завдяки ідеї родючості мак часто використовували як обрядовий атрибут в сімейних і календарних святах.

Вишивальниці особливо любили зображувати макові квіти на жіночих сорочках. Їх також часто поєднували з іншими популярними в Україні квітками – волошками. Червоні маки на білому або чорному полотні виглядають дуже яскраво, святково, жіночно і нарядно, тому не дарма сьогодні дівчата прагнуть купити вишиванку з маками.

Мiжнародний день дитячоï книги

 

Привіт, друзі!

Сподіваємося, ви сьогодні вже погортали сторiнки своєї улюбленoï книжки? Перечитали цікавий уривок з неї? Поринули у захоплюючу подорож разом з героями? 

Гадаєте, до чого це ми? А до Міжнародного дня дитячої книги! Так-так, саме сьогодні – 2 квітня у світі відзначається День дитячої книги.  

Мабуть найкращий спосіб відсвяткувати цей день - це прочитати  нову цікаву книжку. І якщо ви не знаєте яку саме, - ми з радістю прийдемо  на допомогу та поділимося з вами своїми улюбленими книжками.

Друзі, приєднуйтеся до нашої літературної селфі-акції «Я і книжка улюблена моя» та розповідайте про свої книжки.

Надсилайте нам фото з улюбленою книжкою або ж пишіть у коментарях під цією публікацією!

Автор ідеї Дирда Оксана

ДЕНЬ СМІХУ

"Веселий смiх об'єднує всiх!"

Згоднi? Тодi долучайтеся до smile-акцiï з нагоди Мiжнародного дня смiху!

Вихованцi гуртка англiйськоï мови "English Adventure" вже дарують усiм свiй щирий смiх та щасливi посмiшки!

Пiдхоплюйте smile-естафету i ви!

Автор ідеї та монтажу відео Оксана Дирда

 

ТВОРЧЕ ОБ'ЄДНАННЯ МИСТЕЦТВ. МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ТЕАТРУ!

Привіт усім, хто любить театр! 

Ні, не так... (хіба є ті, хто  театр не любить?)

Привіт усім! Зі святом вас, друзі! З Міжнародним днем театру!

     Міжнародний день театру - подія, близька серцю не тільки працівникам театру. Це свято, яке має значення для мільйонів небайдужих глядачів, які живуть на планеті Земля. А відтак, це і ми з вами, еге ж?

    Друзі, що цікавого вам відомо про театральне мистецтво? Які театри ви вже відвідали? Які мрієте відвідати? Про які театри світу можете розповісти? 

 А допоки ви міркуєте  що до чого і пригадуєте,  ми вам також дещо розповімо!                                                                                                                         Міжнародний день театру святкують не тільки режисери, продюсери, актори, він значущий навіть для білетерів і гардеробників, що працюють в театрі. Адже ще в далекому 1933 році великий режисер Костянтин Сергійович Станіславський стверджував, що вистава починається не з моменту початку постановки, а з входу в театр. Його слова згодом перефразували, і з часом вони стали  крилатим висловом, який вмить розлетівся по світу: «Театр починається з вішалки». Суть цих слів досить проста: в театрі немає другорядних ролей і професій. Це єдиний механізм, який не зможе функціонувати, якщо позбудеться навіть найменшої деталі.                                                                                                        Саме слово «театр» прийшло до нас з грецької мови і дослівно означає «місце, де дивляться». Але театральне мистецтво зародилося зовсім не в Греції, а в Єгипті. У стародавніх папірусах, що датуються 2500 роком до нашої ери, є згадка про першу театральну постановку. Це була вистава, в основу якої була покладена історія бога Осіріса. Саме тоді театр і релігія виявилися нерозривно пов'язані між собою. В Греції цей вид мистецтва також існував вже дуже давно. Тут, як і в Єгипті, в основі п'єс лежали міфологічні сюжети і образи. Але греки виділяли два основних жанри, що існують до цих пір - це комедія і трагедія. Символ театру - дві маски, які уособлюють саме ці жанри. Виникнення давньогрецького театру пов’язане зі святами на честь бога виноградарства Діоніса — Діонісіями. Учасники процесій зображали пошт Діоніса і, надягаючи козячі шкури, співали і танцювали (слово “трагедія” в перекладі з грецької — “гімн цапів”). На Великих Діонісіях 534 р. до н. е. поет Феспід (грек із Ікарії) вперше увів декламатора для ведення діалогу з хором, що брав участь у музично-поетичній виставі. Так виникла функція актора. Свято Міських, або Великих Діонісій відбувалося у лютому-березні і тривало п'ять днів, упродовж трьох днів розігрувалися драматичні вистави. Діонісії Сільські святкували у листопаді-грудні.  Поєднавшись із літературною традицією, театр у класичну епоху з релігійних, народних уявлень перетворився на самостійний вид мистецтва. Театралізовані вистави стали невід’ємною частиною державних свят: Діонісій та Леней. Для них будували грандіозні кам’яні театри, розраховані на тисячі глядачів (театр Діоніса в Афінах; найкраще за інші зберігся амфітеатр в Епідаврі).                   Оскільки  торжество було досить важливим, греки активно вибудовували дерев'яні підмостки - своєрідні сцени -  на яких виступали читці і музиканти.  Час минав, і вже за кілька років замість звичайних непримітних дерев'яних підмостків на землях Давньої Греції були зведені круглі арени, оточені безліччю місць для глядачів. Така сцена була схожа на арену сучасного цирку. Саме в Стародавній Греції театр почав формуватися як окремий вид мистецтва.          

                                          

Вистава у Давній Греції

У Стародавньому Римі датою першої театральної вистави історики називають 240 р. до н. е., коли Зливою Андроніком були складені трагедія і комедія по грецьким зразкам.                                                    «Panem et circenses» – вигук давньоримського натовпу, що вимагає хліба і видовищ, – виражав величезну пристрасть римського народу до різного роду видовищ. Змагання колісниць, гладіаторські битви, театральні вистави були частиною цих розваг.

    Трагедія важко приживалася на римській землі. Перший час перекладали твори відомих драматургів Греції, переробляючи їх для римської сцени. Римська міфологія не викликала такого інтересу для римських громадян, як у Греції. Єдиний спосіб зацікавити глядачів полягав у переказі і переробці сюжетів грецьких трагедій. У зв'язку з цим почала змінюватися композиція трагедії, хор був замінений сольними піснями, монологами корифеїв, хорові пісні перероблялися в монодії або дуети акторів.

    Розвилася постановочна сторона спектаклів, театральна техніка, змінився тип сцени, виникли нові види вистав, у тому числі музично-танцювальне видовище на міфологічні сюжети - пантоміми, що, досягши розквіту в епоху імперії, залишався аж до 5 ст. переважним театральним жанром.

    Довга і цікава доля була у римської комедії. Першою з'явилася ателлана (від імені містечка Ателла). Це було комічне дійство, в якому використовувалися маски, причому маски-характери були головними діючими особами. Постійно діяли чотири маски-персонажі - Макк, Буккон, Папп і Доссен, кожен з яких мав свій образ і характер.                                         Серед визначних драматургів давньоримського театру - Плавт, Теренцій, Сенека.

    Диво античної технічної думки, головний символ Риму, невизнане чудо Світу -  яких лише титулів не має амфітеатр, що отримав назву Колізей. Побудований на місці, що належало до «Золотого Будинку» Нерона. Будівництво театру продовжувалося 8 років. У 80 р.  до н. е. відбулась перша вистава, яку відкрив сам імператор Тит. Вистави безперервно продовжувались сто днів!

    В 14 столітті під час землетрусу, впала одна зі стін амфітеатру.

 

Колізей. Сучасний вигляд

     Подейкують, що  святкування Міжнародного дня театру започатковано 27 березня, тому що за переказами прем’єра першої театральної вистави у Стародавньому Римі відбулась саме 27 березня. Істориками це не доведено. Тим паче, що у Стародавньому Римі не театр (культурний захід, запозичений римлянами у греків вже у готовому вигляді) користувався популярністю і масовим попитом глядачів, а бої гладіаторів.                                                                                                                        Театральне мистецтво в Україні сягає корінням у сиву давнину і бере початок з фольклору. У веснянках, купальських та обжинкових піснях, у колядках та щедрівках, у весільних та поминальних обрядах наявні яскраві елементи лицедійства: слова, мелодії, танцю, пантоміми. Ще за часів Київської Русі скоморохи започаткували примітивний театр — потішні видовища на майданах і базарах. Пізніше, в XVII — XVIII ст. популяризаторами своєрідного театру були студенти Києво-Могилянської академії, які під час вакацій ставили інтермедійні вистави.     Також широкого розмаху набули вертепи — мандрівні театри маріонеток із соціально-побутовими перфомансами.                                        У 1795 році відкрився перший в Україні стаціонарний театр у Львові, в колишньому костелі єзуїтів. У Києві перший стаціонарний театр з’явився у 1806 році, в Одесі — 1809, в Полтаві — 1810.                                  Український театр першої половини XIX ст. був переважно побутовим, грунтувався на драматургії І. Котляревського й Г. Квітки-Основ'яненка.         У другій половині XIX ст. паралельно з розвитком професійного театру поширився аматорський рух, що сприяв піднесенню національної культури.                                                                                                                        У 1890 році Іван Карпенко-Карий і Панас Саксаганський утворили "Товариство російсько-малоросійських артистів під керівництвом Панаса Саксаганського", яке було найкращим українським театральним колективом. Підвалини саме українського театру заклав Марко Кропивницький, який створив «Театр корифеїв» - професійну театральну трупу. Він сам шукав і вчив своїх акторів: М. Заньковецьку, П. Саксаганського, М. Садовського, Г. Затиркевич-Карпинську.                               Репертуар не був особливо широким («Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник» Івана Котляревського, «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик» Григорія Квітки-Основ’яненка, «Назар Стодоля» Тараса Шевченка). Тож стало само собою зрозумілим, що потрібні нові твори, в яких би відчувався подих сучасності. Їхніми авторами стали Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Іван Карпенко-Карий, що одночасно були й драматургами, й режисерами, й акторами.                           Іван Карпенко-Карий - один з найвидатніших акторів українського театру корифеїв. Його акторська творчість позначена щирістю і психологічною глибиною почуттів, філософським розумінням і узагальненням суспільного буття. Він створив яскраві комедійні ролі: Прокіп Шкурат ("Сватання на Гончарівці" Г. Квітки-Основ'яненка), Боруля, Калитка ("Мартин Боруля", "Сто тисяч" І. Карпенка-Карого), героїко-романтичні: Назар ("Назар Стодоля" Т. Шевченка) та ін.                                        Театр корифеїв знаменує собою розквіт українського професійного театру ХІХ ст.

Колектив театру корифеїв

     

    Український театральний процес кінця XIX-початку XX ст.  (у новій українській історіографії - модерністичний період національного відродження) засвідчує спільність з провідними європейськими тенденціями. Київський часопис "Українська хата" розгорнув широку дискусію з проблем реформування театру, передусім нового репертуару, модерної режисури, нового актора. Аналогічні пошуки відбувалися в театрах Європи. У Скандинавії виник модерний театр Г. Ібсена 1828-1906), Бельгії - символічний театр "театр мовчання") М. Метерлінка (1862—1949) і соціальний театр Е. Верхарна (1855-1916).                                                            На розвитку театрального мистецтва 20-30-х років ХХ століття  помітно позначився процес українізації, що трагічно закінчився "розстріляним відродженням". Духовними провідниками українського ренесансу XX ст. стали письменники Михайло Зеров (керівник київської групи неокласиків) і Микола Хвильовий. М. Зеров і М. Хвильовий відстоювали розвиток української культури у її зв'язку з європейською і світовою, їх погляди поділяв Лесь Курбас (1887—1937), видатний режисер-реформатор українського театру. Лесь Курбас - митець європейської освіченості, знав вісім мов, вивчав історію і теорію світового театрального мистецтва, розвивав кращі традиції українського театру корифеїв, прагнув зберегти притаманну йому національну самобутність. Він також спирався на досвід режисерів-новаторів К. Станіславського, Б. Брехта та ін.                                                                                                                    За роки незалежності в Україні з'явилося багато нових театрів, зростає інтерес до народного та вуличного театру. Українське драматичне мистецтво дедалі активніше інтегрується в європейський культурний простір. Світове визнання здобув театральний режисер Роман Віктюк, творчість якого стала вагомим внеском у світову театральну естетику кінця ХХ століття. Відомий далеко за межами України й інший український режисер - Андрій Жолдак. Низка талановитих акторів українського театру: Богдан Ступка, Ада Роговцева, Анатолій Хостікоєв, Ольга Сумська та інші з великим успіхом знялися у вітчизняних і зарубіжних кінострічках. Нині в Україні щорічно відбувається низка міжнародних театральних фестивалів, що засвідчили свій авторитет у Європі: «Київ травневий» у Києві, «Золотий Лев», «Драбина» у Львові, "Золоті оплески Буковини" м. Чернівці    

           У 1961 році Міжнародним інститутом театру (МІТ) зініційовано святкування Всесвітнього дня театру. Міжнародний інститут театру є найбільшою всесвітньою неурядовою організацією виконавських мистецтв, заснованою у 1948 році спеціалістами у галузі театру і танцю спільно з ЮНЕСКО. Представництва МІТ розташовані в кожному куточку світу. Це можуть бути національні центри, регіональні ради і різні комітети (налічується близько 100 країн, що мають такі представництва). 

    Міжнародний інститут театру закликає всіх навколо не забувати про День театру. Адже згідно з положенням, закріпленим у статуті МІТ, основний напрямок діяльності Міжнародного інституту театру  - зміцнення миру і дружби між народами, розширення творчої спільноти і співробітництва всіх представників і працівників театру по всьому світові.                                                                                                         

Інформацію підготувала Оксана Дирда

ТВОРЧЕ ОБ'ЄДНАННЯ МИСТЕЦТВ

 З нагоди Міжнародного дня театру для вас, друзі,

ВІКТОРИНА ТЕАТРАЛЬНА

 

    Ця вікторина містить і  жартівливі  питання. Тому, не поспішайте Googlити вірні відповіді, а помізкуйте самотужки) Бажаємо успіху! 

 ☺Що за Костянтином Станіславським є продовженням вішалки?

 

 ☺Найприємніший для артистів шум під час вистави?

 ☺Найближча до буфету частина глядацької зали?

 

 ☺У часи Шекспіра всі жіночі ролі в театрі виконували чоловіки. Якщо вистава затримувалася, то жартівники про виконавця ролі королеви казали: «Королева...». Що ж, на їхню думку, робить королева?

 

 ☺Яка перевага була у пані, яка мала театральну ложу на балконі, перед дамою, яка сидить у партері?

 

 ☺Театральний невидимка ?

 ☺Театральний рекетир?

☺ В який театр і на які вистави можна ходити в домашніх капцях і халатi?

☺ Чому кенгуру ніколи не ходять в театри?

 ☺Як називається час поїдання солодощів в театральному буфеті?

 

 ☺Як звали одну з давньогрецьких муз, заступницю комедії?

 

 ☺Яке небесне тіло використовується для визначення відомих і знаменитих акторів?

 ☺Як закінчується афоризм: «Немає маленьких ролей, є маленькі ...»?

☺ Як називається частина костюма балерини?

 

 ☺Яка театральна премія існує в нашій країні?

ТВОРЧЕ ОБ'ЄДНАННЯ МИСТЕЦТВ

 ТЕАТРАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО

Квитки на вистави театрів зі світовим ім’ям треба бронювати задовго наперед. Давайте разом спробуємо дізнатися, чим ці пам’ятки так приваблюють театралів та й звичайних туристів з усієї планети? І чому взагалі ці театри варті звання найкращих у світі.

10. КОРОЛІВСЬКИЙ ТЕАТР

Мадрид, Іспанія

·         Рік відкриття: 1850

·         Місткість: 1 750 осіб

Оперний театр у столиці Іспанії був урочисто відкритий 7 травня 1850 року. За бажанням тодішньої правительки – королеви Ізабелли II – він був збудований якраз навпроти її резиденції. Першим спектаклем поставленим у театрі стала опера Гаетано Доніцетті “Фаворитка”.

Окрім опер та балету, Королівський театр не цурається й інших концертів. Так, до прикладу, в 1969 тут проходив популярний конкурс Євробачення.

9. ВЕЛИКИЙ ОПЕРНИЙ ТЕАТР “ЛІСЕУ”

Барселона, Іспанія

·         Рік відкриття: 1847

·         Місткість: 2 292 осіб

Театр “Лісеу” є одним з небагатьох театрів Європи, споруджених на кошти приватних осіб. Базою для заснування театру стала “Філодраматична школа Монтесьйон”, закладена іспанським воєнним батальйоном під командуванням Мануела Жібера-і-Санса. Початково заклад призначався як для музичної освіти, так і для театральних вистав.

Сьогодні Великий оперний театр “Лісеу” є одним з найвизначніших театрів Іспанії і другим за величиною в Європі (після Ла Скала)

8. ТЕАТР КОЛУМБА

Буенос-Айрес, Аргентина

·         Рік відкриття: 1908

·         Місткість: 2 487 осіб

Театр Колумба по праву вважається найвідомішим оперним театром в Латинській Америці і одним із найвідоміших у світі. Розмір цього оперного театру становить 8,200 квадратних метрів, а вмістити він здатний 2 487 глядачів. Зала театру відома чудовою акустикою.

До слова, з 1960 по 1963 рр. солісткою театру Колумба була українка Галина Андреадіс.

7. САКСОНСЬКА ДЕРЖАВНА ОПЕРА ДРЕЗДЕНА

Дрезден, Німеччина

·         Рік відкриття: 1841

·         Місткість: 1 300 осіб

Саксонська державна опера Дрездена, більш відома як опера Земпера (на честь архітектора Готфріда Земпера) вперше прийняла відвідувачів 12 квітня 1841 року. Першим твором, що прозвучав із цієї сцени, стала п’єса Гете “Іфігенія в Тавриді”. Згодом тут проходили прем’єри багатьох опер Ріхарда Вагнера.

Друга світова війна знищила оперу Земпера – будівля була повністю відновлена лише в 1985 році. Сьогодні фасад будівлі прикрашають скульптури з античної та німецької міфології і літератури, а також статуї великих драматургів.

6. СІДНЕЙСЬКИЙ ОПЕРНИЙ ТЕАТР

Сідней, Австралія

·         Рік відкриття: 1973

·         Місткість: 5 738 осіб

Сіднейську оперу можна назвати найбільш відвідуваною в світі, але вона безумовно є найбільш впізнаваним і оригінальним театром. Її білі стіни у вигляді вітрил корабля стали одним із сучасних чудес світу.

Урочиста церемонія відкриття театру відбулася в жовтні 1973 року за участю королеви Єлизавети II.

Загальна площа будівлі перевищує два гектари. Усередині ви зустрінете заледве не тисячу кімнат, адже будівля є “штаб-квартирою” для Австралійської опери, Сіднейського симфонічного оркестру, Національного балету і Сіднейської театральної трупи.

А на освітлення театру витрачатися стільки електроенергії, що цілком вистачило б на забезпечення електрикою невеликого австралійського містечка.

5. КОРОЛІВСЬКИЙ ТЕАТР КОВЕНТ-ГАРДЕН

Лондон, Великобританія

·         Рік відкриття: 1732

·         Місткість: 2 256 осіб

Столиця Великобританії багата на театри з історією. Саме на сцені лондонського “Глобусу” вперше були поставлені п’єси Шекспіра. Але хоч “Глобус”, який пережив дві реконструкції, і працює по сьогодні, статус найвідомішого театру Лондона гордо носить Королівський оперний театр на Ковент-Гарден, домашня сцена Королівського балету і Королівської опери.

Сучасна будівля вже третя. У 1732 році театр вперше відкрив двері для глядачів, які прийшли подивитися на постановку “Світські звичаї” за п’єсою Вільяма Конгрева. Через 76 років будівлю Ковент-Гардена знищила пожежа. На відновлення пішло 9 місяців. Однак прожив театр недовго – у 1856 році будівля знову згоріла, але через два роки відродився з попелу такою, якою ми можемо побачити її тепер.

4. МЕТРОПОЛІТЕН-ОПЕРА

Нью-Йорк, США

·         Рік відкриття: 1883

·         Місткість: 3 800 осіб

Відносно молодий театр Метрополітен-опера вже удостоєний звання провідного театру в США та одного із центрів світової музичної культури.

Цікаво, що Метрополітен-опера – це взагалі єдиний в США постійно діючий оперний театр. Відкритий він був у Нью-Йорку в 1883 році на кошти акціонерного товариства “Метрополітен гаус-компані”. Першою виставою театру стала опера “Фауст” Шарля Гуно, що відбулася 22 жовтня того ж року.

На сцені Метрополітен-опера виступали такі українські співаки як: Бела Руденко, Анатолій Солов’яненко, Інна Бурська, Андрій Добрянський, Іванна Мигаль, Людмила Монастирська та інші.

3. ВІДЕНСЬКА ОПЕРА

Відень, Австрія

·         Рік відкриття: 1869

·         Місткість: 1 709 осіб

Австрія – батьківщина багатьох композиторів-класиків: Гайдна, Моцарта, Бетховена, чия музика лягла в основу Віденської класичної музичної школи. Можливо, саме тому найвідомішим оперним театром світу впевнено можна назвати Віденську оперу.

Будівлю опери було побудовано в 1869 році. Під час Другої світової війни театр був частково зруйнований, однак в 1955 році відбулося його урочисте відкриття.

    За кількістю вистав з Віденською оперою не в змозі зрівнятися жоден з інших оперних театрів. Протягом 285 днів в році в цій будівлі ставляться близько 60 опер. Щороку за тиждень до першого дня Великого католицького посту тут проходить Віденський бал – захід, занесений в список нематеріального культурного багатства, що охороняється ЮНЕСКО.

2. ГРАНД-ОПЕРА

Париж, Франція

·         Рік відкриття: 1870-ті

·         Місткість: 2 200 осіб

Провідний театр світу та найвідоміший в Парижі та й у цілій Франції загалом – Гранд-опера. У 1669 році Людовик XIV дав згоду на заснування оперного театру поетові П’єру Перрену і композитору Роберту Камберу. Протягом століть театр кілька разів міняв назву і місце розташування, поки в 1862 році не опинився в IX окрузі Парижа, в будівлі, збудованій в 1875 році архітектором Шарлем Гарньє.

Розкішний фасад театру прикрашають чотири скульптури (уособлення Драми, Музики, Поезії і Танцю) та сім арок. Вінчає будівлю величний сяючий купол. У будівлі Опера Ґарньє розміщено також Бібліотеку-музей, що належить Національній бібліотеці Франції.

1. ЛА СКАЛА

Мілан, Італія

·         Рік відкриття: 1778

·         Місткість: 2 030 осіб

Саме в Італії в епоху Відродження зародилося сучасне оперне мистецтво. У 1776 році міланському архітекторові Джузеппе Пьермаріні сподобався шматочок землі на місці зруйнованої церкви Санта-Лючія делла Скала. Так і було вирішено побудувати на ньому оперний театр, що в результаті отримав назву від свого “попередника”.

Під час будівництва фундаменту під землею знайшли мармурову плиту з зображенням давньоримського лицедія Пілада, що будівельники сприйняли як знак згори.

Багато видатних опер виникло з призначенням постановки саме на сцені Ла скала. Зокрема тут відбулися прем’єри таких опер, як “Пірат” і “Норма”

Вінченцо Белліні, “Лукреція Борджа”, “Набукко”, “Отелло” і “Фальстаф” Верді, “Мадам Баттерфляй” і “Турандот” Пуччіні.

В театрі Ла Скала співали й видатні українські співачки та співаки – Соломія Крушельницька, Євгенія Зарицька, Марія Стефюк, Вікторія Лук’янець, Лев Сибіряков.

Сьогодні Ла Скала по праву вважається одним із найвідоміших театрів світу. Це перше після Міланського собору, що оглядають туристи по прибутті в Мілан.