ТВОРЧЕ ОБ'ЄДНАННЯ МИСТЕЦТВ

 

Риторика та красномовство як види ораторського мистецтва 

 Риторика (походить від грец. rhetorike - ораторське мистецтво) - наука красномовства, яка розглядає способи побудови публічних виступів, умови досягнення їхньої ефективності.                                 Риторика - це теорія ораторського мистецтва, наука і водночас мистецтво переконуючої комунікації, що становить фундамент професіоналізму представників багатьох гуманітарних фахів: політика, вчителя, журналіста, юриста, менеджера.

Спершу красномовство було в основному виявом природного обдарування людини, згодом, коли виникла необхідність безпосереднього впливу на розум і волю співгромадян засобами живого слова, воно стало справжнім мистецтвом.

Мистецтво ритора (оратора) полягає в його володінні усним словом як засобом впливу на слухачів. Воно ґрунтується на культурі мислення, глибокій і різносторонній освіченості, засвоєнні досвіду найкращих ораторів минулого і ораторів сучасних, бездоганному знанні мови і досконалому володінні мовленням, а також на оволодінні культурою спілкування.       Оратор має бути наділений розумом, ерудицією, даром слова, певним рівнем майстерності, бути комунікабельним.

Риторика, як і філософія та логіка, належить до класичних наук, які з найдавніших часів були основоположними загальноосвітніми дисциплінами. Мистецтво риторики було відомим в Стародавньому Єгипті, Індії та Китаї, проте справжньою батьківщиною красномовства вважають Стародавню Грецію. Популярності риторики сприяв культ живого, а не писаного слова, який створили греки до VII-V ст. до н.е.                                   Риторика була вагомою складовою частиною суспільного життя Давньої Греції. Як і епос, драма, музика, скульптура й архітектура, вона вважалась мистецтвом, творчістю, її називали "царицею всіх мистецтв".

Відомі оратори Стародавньої Греції та Риму

Сократ (469 - 399 рр. до н.е.)

Цей філософ в історії давньогрецької епохи залишився найбільшим мудрецем, який своїм розумом і моральною позицією впливав і на риторику, і на софістику. Філософ усе життя вчив громадян доброчесності, яка поєднувала хоробрість, благородство, справедливість, благочестя. На його думку, мірилом оцінки вчинків кожного має бути  внутрішній голос людини. Цей велет думки не боявся сказати: «Я знаю те, що нічого не знаю». Сократ учив пізнавати людину через її мову, бо мова є інтелектуальним портретом особистості. Звідси його афоризм: «Заговори, щоб я тебе побачив». Сократ був бідним, ходив босий, носив бідняцький одяг, але гроші за навчанння не брав.     

Платон (близько 427 - близько 347 рр. до н.е.)    

   Платон продовжив  і розвинув ідеї  свого вчителя Сократа. Відомі  його  діалоги «Горгій», «Софіст», «Федр»,   центральним персонажем яких є Сократ. Він одним із перших звернув увагу риторів на психологію слухачів і розробив теорію сприймання, пов'язав логіку зі знанням душі. Платон заснував у саду грека Академа школу, яка називалася академією, а її учні - академіками. У ній надавалася   перевага усним формам викладання. Проіснувала ця академія  дев’ять століть.

         Найславетнішим з когорти учнів Платона був Арістотель (384 - 322 рр. до н.е.), який по праву вважається засновником наукової риторики. 

Він чітко визначив загальні закони красномовства, створив теоретичне вчення про принципи  досягнення прекрасного у сфері мовотворчості. Риторичне вчення оратор  виклав у двох трактатах: «Риторика» і «Поетика». Сказане людиною, на думку Арістотеля, має бути цікавим, правдивим і правильно сформульованим. Великий філософ основним у риториці вважав логічність викладу, пошук доказів, способів переконань. Обережно ставився до  іронії та гіперболи і вважав, що їх можна використовувати лише в окремих випадках. «Родзинкою» Аристотелевої теорії риторики була орієнтація на інтелектуальну насолоду, яку оратор має  викликати у слухачів.

          Демосфен  (384-322 рр.до н.е.)       

Найславетнішим ритором Стародавньої Греції, символом давньогрецької риторики був Демосфен. Сучасники зазначали, що силу Демосфенового слова можна порівняти хіба що з вихором чи блискавкою.

Більшого патріота серед ораторів Греції не було. В особистому житті йому довелося зазнати чимало прикрощів: він рано залишився сиротою, а нахабні опікуни ошукали його. Ставши повнолітнім, Демосфен пішов у науку до оратора Ісея і згодом почав відстоювати свої права на спадщину. Процес він виграв. Греки шанували оратора не тільки за те, що він багато і прекрасно виступав (збереглося 60 промов), а й за те, що свої виступи він підтверджував благородними вчинками. Опора на закон - ось, на думку оратора, головний фундамент демократії й основа народоправства.                                                 На Демосфенових промовах вчилися цілі покоління античних ораторів. Його промови брав за зразок і один з найславетніших давньоримських ораторів Цицерон.              

     Цицерон (106-43  рр.  до н.е.)       

            

 Цицерон, якого вважають батьком риторики, багато  працював  над  своїм  ораторським мистецтвом: учився володіти голосом, учився дикції та декламації в акторів. У  своїх  працях  Цицерон  називав  риторику практичною наукою, що систематизує ораторський досвід. Риторика, за Цицероном, - це мистецтво знаходження того, що потрібно сказати, розташування знайденого у потрібному  порядку, надання  йому  словесної  форми,  запам'ятовування  цього  та вміння донести це до  слухачів. Окрім  того, він підкреслював важливість  емоцій, необхідність  викликати  емоції  у  слухачів,  для  чого  вважав  за  необхідне  відволікатись  від  промови. А  найголовнішим  для  оратора  Цицерон  вважав освіченість, тому що гарний оратор повинен у своїх промовах опиратися на факти з різних наук, повинен уміти показати через окремий факт загальну закономірність. Ставши консулом, мудрець прагнув утілити свій ідеал політичного діяча в життя, примирити всі суспільні верстви населення. Ідеальним оратором сам Цицерон вважав людину високої культури, яка знає історію, філософію, літературу, юриспруденцію, може владарювати над аудиторією, вміючи примусити людей сміятися й плакати. Запорукою успіху ритора Цицерон вважав освіту та природний дар. У своїх трактатах про ораторське мистецтво Цицерон зазначав, що ритор має бути патріотом, громадянином, який живе ідеалами держави й народу.

Найпершу промову Цицерон проголосив у 25 років, останню - на 63-му році життя (у рік смерті). Усього виголосив понад 100 промов, тексти 57 з них збереглися до нашого часу.